Актуальні думки від жж-друга
voorhees14 з доповненнями.
Останнім часом багато думаю над цим питанням. Університетські забобони мене інколи просто бісять. Одному викладачу подавай реферати написані своїм почерком, іншому - надруковані, один дозволяє використовувати роздруківки, інший - ні. Але що це все дає? Невже я стану розумнішим, якщо напишу "від руки" 100500 слів, списуючи їх з якоїсь книжки, підручника, роздруківки чи комп`ютера чи у однокурсника? Навряд.
Вступаючи до КНУ, думав, що в університеті буде все по-іншому: будемо вивчати цікаві політологічні дисципліни, викладачі будуть слідкувати за тим, щоб всі студенти були "шарячі". Але, все по-іншому.
"Вища" освіта в України - конкурс на підлабузництво, сльози, хлопання дверима та махання головою перед викладачем на першій парті. Суттєвих, реальних знань вона не дає. Щоб не збрехати, скажу, що за перший курс свого навчання, саме в політологічній сфері, я не дізнався нічого особливо нового. Так, якісь посередні факти... Саме в політологічній, бо інший бік освіти мені не цікавий. :)
Викладачі приходять, щось сумно говорять, чи починають говорити про своє, якісь очевидні речі, із серії КЕП, закінчується пара, а потім, в кінці семестру "ви ж нічого не робили, балов нєту". На об`єктивну оцінку, сидячи не перед нісом викладача, годі й сподіватися. Що поставлять в заліковку - те й твоє.
Інша стороні медалі - самоосвіта. Вважаю, що в Україні не обов`язково мати вищу освіту, диплом магістратури, щоб бути розумним і освіченим. Іноді, навіть зовсім навпаки. Є у мене декілька знайомих, які навчаючись у бурсах і технікумах, шарять по більше деяких "відмінників" КНУ чи НАуКМа. Готовий побитися об заклад. Освіта посередня, адже є цікавий діяч, який знає 3 чи 4 мови, живе в Москві й працює кочегаром. Його блогспот і ЖЖ (http://nikitich-winter.blogspot.com// http://limon-mecaniko.livejournal.com/)
свідчить про його інтелектуальний розвиток. І я вам гарантую: це його особисті дослідження та переклади, не копіпасти з інший сайтів. Хто скине щось подібне якого-небудь студента формальної студради якогось "елітного" ВУЗу - пригощу жвачкой:)
Як правило, людина з вищою освітою, менш схильна до героїзму та подвигів, бо в неї виникає багато зайвого пафосу, адже вона вважає, що з дипломом столичного ВУЗу, двері їй відкриті скрізь, все життя попереду. Ця людина часто стає якимось напів-бомжем, з 1500 гривент зарплатні, але з буружазними замашками, а-ля "да ти знаєш дє я учілся? да шо ти мнє тут расказиваєш".
А який - небудь, студент-автомеханік може читати книг з історії, чи з політичної думки значно більше, ніж студент якогось "вишу."
Отже, відвідуймо цікаві лекції, вивчаємо потрібні дисципліни, читаємо цікаві і розумні книжки, і менше звертаємо на "дипломну" освіту - вона не варта вашої надмірної уваги.
P.S. Додам ще трохи слів від себе, звісно, що по можливості треба здобувати освіту загалом, в тому числі і вищу, і ще краще не одну, і загалом не обов'язково мати диплом з відзнакою, хоча бажано (головне вчити не заради диплому та хороших оцінок за принципом - завчив, здав, забув, а для себе, і загалом можна вчити те, що справді до душі, а другорядні непрофільні дисципліни здавати на тверду "3" чи "залік", якщо вони просто не цікаві. Хоча, сам би зараз, аби була можливість повернутися на кілька років назад, на деякі предмети в університеті дивився би під іншим кутом, і ставлення до їх вивчання було би інше.) Але, загалом, стан освіти у переважній більшості країн, не залежно від рівня їх розвитку та "радощів" капіталізму в добу пост-модерну не просто у більшості випадків знаходиться на дуже низькому рівні, і від цього не рятує ані "елітність", ані "престижність". І саме тому самоосвіта, як і сто, і більше років тому - дає куди більше знань та сприяє розвиткові, аніж офіційні навчальні заклади та їх дипломи й сертифікати... І мабуть так завжди і буде...
Та і тези про "культурність", "вихованість", "духовність" і т.д. за списком, власників дипломів як і більш-менш "достпуних" так і "престижних" й "елітних" вищих навчальних закладів не витримують жодної критики. Як показує життя, можна мати хоч 2, 3 і більше дипломів про вищу освіту, а то й з відзнаками, і при цьому бути жлобом, який навіть руку не підійме, щоб викинути недопалок цигарки в урну для сміття, яка стоїть за півметра; егоїстом, якому наплювати що на людей, що на природу, і який живе тільки сьогоднішнім днем і задоволенням власних егоїстичних забаганок тощо.
P.P.S. І просто для порівнянн, хто чого вартий і зробив для нашої землі й народу більше: елітні "успішні українці" (тм) ті, що за походженням і за паспортом чи неуспішні, і у переважній більшості далеко не "обраного", "елітного", "аристократичного", "блакитнокровного" походження...
(Перепрошую за повторення, але просто часу не було вишуковувати, а даний сюжет - відносно "свіженький")
І напротивагу, трохи екскурсу в історію:
Григорій Сковорода - професор, який забив на "успіх" і піщов мандрувати світом та служити людям:
"Уставав дуже рано, їв раз на день, без м'яса і риби, був завжди веселий, сильний, рухливий, з усього задоволений, до всіх добрий, усім готовий послужити. Поважав і любив добрих людей без різниці їх стану, навідувався до хворих, розважав сумних, ділився останнім з тим, хто нічого не мав.";
Тарас Шевченко - кріпак, поет і художник без постійного місця проживання, який замість того, щоб "йти до успіху" вступив до Кирило-Мефодіївського товариства і його забрили не на рік-п'ять в солдати і вислали подалі від "цивілізації";
Євген Коновалець - студент права, неодноразово затримуваний поліцією, і який забив на кар'єру, гроші і т.д. і пішов воювати для того, щоб набутий військовий досвід й навички використати задля національного й соціального визволення власного народу;
Данило Терпило - "селюк", з двома класами освіти та школою прапорщиків за плечима, і то останню закінив тільки тому, що на три
роки мав заслання, а потім почалася І С.В. і його забрали в солдати, щоб народ не підбурював проти "Царя-батюшки" та хороших і не менш елітарних поміщиків;
Василь Білас - мав сім класів освіти, працював найманим працівником - продавцем. Повішено за вироком польської буржуазної ліберально-капіталістичної і в той же час імперіалістичної й шовіністичної окупаційної адміністрації за невдалий експропріаційний акт (який у кримінальному судочинстві називають пограбуванням) у віці 21 року;
Дмитро Данилишин (доводився дядьком Василю Біласу) - мав три класи освіти у народній школі, після чого до кінця життя працював шевцем. Повішено польськими окупантами за невдалий експропріаційний акт (який у кримінальному судочинстві називають пограбуванням) у віці 25 років;
Петро Федун (Полтава) - студент медицини, який жодного дня не пропрацював лікарем. До того ж хлопцю не пощастило і його в так звану "РККА" загребли зі студентської лавки.
Список можна продовжувати до безкінечності...І що ж таке "успішність" взагалі, і чим вона вимірюється й має вимірюватися...